Постанова КЦС ВП від 20.06.2019 року

Друк

Пошук

418

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Державний герб України

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 2-5197/11

провадження № 61-7068св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , представника

ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Бисаги Т. Ю., від 28 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області, у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Ігнатюка Б. Ю., Кеміня М. П., від 22 липня 2015 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У липні 2011 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 травня 2006 року між банком та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір на суму у розмірі

40 тис. доларів США строком по 29 травня 2026 року зі сплатою 12% річних. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки, предметом якого виступив будинок АДРЕСА_1 . 30 травня 2006 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Позивач вказував, що свої зобов`язання виконав, у той час як позичальник свої порушив, на вимоги банку про погашення боргу боржник та поручитель не відреагували. Заборгованість станом на 25 липня

2012 становила 65 121,39 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 520 515,29 грн, та включала в себе: заборгованість за кредитом - 37 060,33 доларів США (еквівалент

296 223,22 грн), заборгованість за відсотками - 7 565,77 доларів США (еквівалент 60 473,20 грн), пеню за прострочення сплати кредиту та відсотків за період з 25 липня 2009 року по 24 липня 2012 року -

20 495,29 доларів США (еквівалент 163 818,87 грн).

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану заборгованість за кредитним договором.

У листопаді 2012 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання договору поруки, посилаючись на істотні зміни обставин, спричинених зростанням курсу долара США відносно національної валюти України через світову економічну кризу, порушення внаслідок цього майнових інтересів поручителя, а також на фактичне здійснення правочину в національній валюті гривні, що приховується правочином, вираженим в іноземній валюті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 05 листопада 2012 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання договору поруки.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з

ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 520 515,29 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, тому на підставі статей 526, 1049 ЦК України боржник та поручитель зобов`язані повернути заборгованість за кредитом, відсотки та сплатити пеню за прострочення сплати кредиту і відсотків.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 липня 2015 року ухвалу суду першої інстанції від 05 листопада 2016 року скасовано, заочне рішення суду першої інстанції від 28 грудня 2012 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що позичальник порушив зобов`язання та не надав доказів на підтвердження відсутності своєї вини у виникненні заборгованості за кредитним договором. Скасовуючи ухвалу місцевого суду про відмову в прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до статті 123 ЦПК України (у редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій) відповідач має право пред`явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті, а тому висновок суду першої інстанції про те, що відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом після попереднього судового засідання, що є підставою для відмови в прийнятті зустрічного позову, є таким, що не відповідає вимогам процесуального закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи осіб, які її подали

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , представник ОСОБА_5 - ОСОБА_4 просять скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивачі не були належним чином повідомлені ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції про розгляд справи, винесення заочного рішення, його перегляд та розгляд апеляційної скарги. Суди не звернули увагу на те, шо порука припинилась, оскільки банк не звернувся у шестимісячний строк після дострокового розірвання кредитного договору до поручителя. Суди не перевірили розрахунок заборгованості, наданий банком, та не звернули увагу на те, що позивач в односторонньому порядку неправомірно збільшив процентну ставку за спірним кредитним договором.

Відзиву (заперечення) на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 липня 2015 року.

Постановою Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі

№ 6-368цс16 ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 2-5197/11 передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 травня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 40 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення

29 травня 2026 року та сплатою 12% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 30 травня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, відповідно до якого остання передала в іпотеку банку будинок АДРЕСА_2 .

30 травня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_6 зобов`язання за вказаним кредитним договором.

ОСОБА_7 належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого, за розрахунком позивача, станом на 25 липня 2012 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 65 121,39 доларів США, у тому числі за кредитом - 37 060,33 доларів США, за відсотками - 7 565,77 доларів США, пеня - 20 495,29 доларів США.

У кредитному договорі від 30 травня 2006 року строк виконання основного зобов`язання визначений строком повного погашення кредиту - 29 травня 2026 року.

У зв`язку з порушенням боржником порядку виконання зобов`язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України використав право дострокового стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши 16 листопада 2010 року претензію-вимогу від 15 листопада 2010 року про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У відповідності до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування зобов`язання поруки. Право кредитора й обов`язок поручителя після спливу строку поруки припиняються. А тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації його права, зокрема і застосування примусових заходів захисту в судовому порядку. Навіть якщо в межах строку поруки була пред`явлена претензія, і поручитель не виконав вказані у ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку поруки, оскільки із його закінченням відповідне право припинилося.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові

від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 6.5 кредитного договору від 30 травня 2006 року кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадку невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту.

Судами встановлено, що 16 листопада 2010 року банк направив на адресу позичальника претензію-вимогу від 15 листопада 2010 року про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, вказавши про необхідність у тридцятиденний термін сплатити у повному обсязі заборгованість з погашення тіла отриманого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, а також нарахованої пені за фактичний (неоплачений) період. Зазначену вимогу відповідачі отримали 19 листопада 2010 року (т. 1, а. с. 19-20).

Відповідно до пункту 4.1 договору поруки від 30 травня 2006 року порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Встановивши, що банк звернувся до суду з позовом до позичальника та поручителя у липні 2011 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку, оскільки банк звернувся до поручителя у межах погодженого сторонами у договорі поруки строку.

Проте колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій у частині стягнення заборгованості з відсотків, нарахованої після звернення банку з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів, а також пені, нарахованої на суму несплачених відсотків після закінчення строку кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Ухвалюючи рішення у справі, районний суд не звернув увагу на те, що банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому позбавлений права на нарахування процентів та пені за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

Надаючи оцінку розрахунку розміру заборгованості за кредитним договором, проведеному банком станом на 25 липня 2012 року, суд зобов`язаний належним чином дослідити та перевірити його на відповідність вимогам цивільного законодавства та наявним у справі доказам.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Таким чином, неповно встановивши обставини справи, місцевий суд не виконав вимоги статей 212, 213 ЦПК України, 2004 року, та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Суд апеляційної інстанції не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та формально погодився із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог банку.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович